Валовий внутрішній продукт (ВВП)

Редакція Ricardo 6 хв читання
Вантажний порт із контейнеровозами й кранами

(Gross Domestic Product, GDP) ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг (тобто призначених для безпосереднього вжитку), вироблених за рік в усіх галузях економіки на території держави для споживання, експорту та накопичення, незалежно від національної належності використаних факторів виробництва.

ВВП є одним з найважливіших показників розвитку економіки, який характеризує кінцевий результат виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів у сфері матеріального та нематеріального виробництва.

Розрізняють номінальний (абсолютний) і реальний (з поправкою на інфляцію) ВВП. У реальному ВВП враховується, якою мірою зростання ВВП визначається реальним зростанням виробництва, а не зростанням цін.

ВВП розраховується як сума обсягів споживання, інвестицій, державних витрат та експорту за вирахуванням імпорту. ВВП підраховується щокварталу та за рік.

Методи розрахунку ВВП

Під час розрахунку ВВП використовуються три основні методи:

  1. Метод доданої вартості. Щоб уникнути подвійного обліку, у розрахунку ВВП використовується саме вартість кінцевих товарів і послуг, тобто товарів і послуг, які використовуються в межах домогосподарств і фірм і не беруть участі в подальшому виробництві, на відміну від проміжних товарів. Якщо до ВВП включити проміжні продукти, що використовуються для виробництва інших товарів, то виходить завищена оцінка ВВП, оскільки проміжні товари буде враховано кілька разів. Виключити подвійний облік дає змогу метод доданої вартості. Оскільки додана вартість - це ринкова ціна продукції фірми за вирахуванням вартості спожитої сировини та матеріалів, куплених у постачальників, то, підсумовуючи додані вартості, вироблені всіма фірмами в країні, можна визначити ВВП, який і є ринковою оцінкою всіх випущених товарів і послуг.

  2. Метод розрахунку ВВП за витратами (виробничий метод). ВВП також можна визначити шляхом підсумовування всіх витрат економічних суб’єктів на придбання кінцевих продуктів. Для визначення ВВП цим методом підсумовуються такі величини: (1) споживчі витрати населення (C); (2) валові приватні інвестиції в національну економіку (Ig); (3) державні закупівлі товарів і послуг (G); (4) чистий експорт (NX), який обчислюється як різниця між експортом та імпортом цієї держави. Таким чином:

    ВВП = C + Ig + G + NX

  3. Метод розрахунку ВВП за доходами (розподільчий метод). ВВП також можна розраховувати як суму доходів власників факторів виробництва. До ВВП включаються доходи всіх суб’єктів, що здійснюють свою діяльність у географічних межах цієї країни, як резидентів (громадян, які проживають на території цієї країни, за винятком іноземців, що перебувають у країні менше року), так і нерезидентів. До показника ВВП також включаються непрямі та прямі податки на підприємства, амортизація, доходи від власності та нерозподілена частина прибутку. Відповідно:

    ВВП = W + Q + R + P + T

    де: W - заробітна плата, виплачена підприємствами й організаціями цієї країни своїм робітникам і службовцям, незалежно від того, чи є вони резидентами або нерезидентами цієї країни; Q - відрахування на соціальне страхування; R - валовий прибуток; P - валовий змішаний дохід; T - податки на виробництво та імпорт (за вирахуванням субсидій).

Теоретично всі три методи підрахунку ВВП мають дати однаковий результат. Однак на практиці існують розбіжності під час визначення ВВП різними способами. Причини розбіжностей бувають методологічними. Один із можливих варіантів - унаслідок того, що часто витрати рахуються за часом оплати, доходи - після закінчення звітного періоду, а факт продажу товарів і послуг - за часом фактичної поставки товару чи надання послуг.

Другою «методологічною» причиною помилок є те, що додана вартість розраховується на підставі суми виставлених рахунків, а фактичні витрати та доходи - на підставі сплачених рахунків. Для підприємств паливно-енергетичного господарства та ЖКГ різниця може становити до 20-40 відсотків. Бувають і більші розбіжності, але це випадки, на щастя, не типові.

Крім того, є помилки, спричинені зловмисним спотворенням звітності: багато громадян і підприємств навмисно занижують величину своїх доходів, ховаючи частину з них від оподаткування. Також чималий сектор припадає на «невраховану» економічну діяльність. Особи, які її здійснюють, узагалі не здають звітів і, відповідно, не враховуються в жодному зі способів розрахунку ВВП.

Не всі угоди, здійснені економічними суб’єктами за період, що розраховується (за рік), включаються до показника ВВП. По-перше, це угоди з фінансовими інструментами: купівля та продаж цінних паперів - акцій, облігацій тощо. Фінансові угоди не мають прямого відношення до змін поточного реального виробництва. По-друге, продаж і купівля вживаних речей і товарів, що були у вжитку. Їхню цінність було враховано раніше. По-третє, приватні трансферти (наприклад, подарунки), у цьому разі це лише перерозподіл грошових коштів між приватними економічними суб’єктами. По-четверте, державні трансферти.

Порівняння показників ВВП

Для зручності порівняння ВВП однієї держави за різні періоди часу або для порівняння ВВП однієї країни з ВВП інших країн використовуються різні підходи.

Розрахунок ВВП у цінах базового періоду: цей метод дає змогу розрахувати реальний ВВП, що дозволяє зрозуміти, як зросла економіка за рік. Наприклад, для порівняння обсягу ВВП за 2005 рік з його обсягом за 2004 рік обсяг товарів і послуг, що використовуються для розрахунку ВВП, множиться на ціни цих товарів і послуг у 2004 році. Такий підхід дає змогу побачити фактичне зростання вироблених товарів і послуг без урахування інфляції.

Розмір реального ВВП можна отримати також діленням номінального ВВП на індекс цін ВВП, або дефлятор ВВП, який є аналогом індексу споживчих цін (ІСЦ) і показує зміну рівня цін усіх товарів, що входять до складу ВВП. Для розрахунку дефлятора обирається певне коло товарів і послуг (кошик), причому цей набір включає не лише ціни споживчих товарів і послуг (як під час вимірювання ІСЦ), а й ціни інвестиційних товарів, товарів і послуг, що закуповуються урядом, а також товарів і послуг, які обертаються на світовому ринку. На відміну від індексу споживчих цін, дефлятор ВВП вимірюється не за фіксованим кошиком товарів, а ґрунтується на поточній структурі виробництва. Слід пам’ятати, що дефлятори ВВП за різні роки відображають різні набори товарів і послуг, тому дефлятори різних років непорівнянні між собою.

Розрахунок за валютним курсом: перерахунок ВВП за міжнародним валютним курсом показує міжнародні споживчі можливості країни та її громадян.

Розрахунок ВВП за паритетом купівельної спроможності (ПКС): паритет купівельної спроможності - кількість грошових одиниць цієї країни, необхідна для придбання тієї самої кількості товарів і послуг на ринку цієї країни, яку можна придбати за один долар на ринку США (базовому ринку). Оскільки середній рівень цін у бідних країнах, як правило, нижчий, ніж у багатих, ВВП країн, що розвиваються, оцінений за цим методом, зазвичай виявляється вищим, ніж їхній же ВВП, переведений у долари за міжнародним валютним курсом.

ВВП на душу населення

У більшості випадків для порівняння рівня розвитку різних країн економісти використовують показники ВВП на душу населення. Щоб знайти ВВП на душу населення, потрібно поділити показник ВВП цієї країни на чисельність населення цієї країни. ВВП на душу населення дає уявлення про кількість товарів і послуг, що припадають у середньому на одного жителя країни, і називається також «доходом на душу населення» або «душовим доходом».

На цей момент у світовій практиці ВВП є головним індикатором економіки. Раніше таким індикатором вважався валовий національний продукт (ВНП). ВНП показує річний обсяг кінцевих товарів і послуг, створених громадянами країни як у межах національної території, так і за кордоном. Розрахунок ВНП ґрунтується на критерії належності фактора виробництва резиденту чи нерезиденту цієї країни.

Історія

В Україні розрахунки ВВП почали проводити лише з середини 90-х із переходом від статистики Балансу народного господарства до Системи національних рахунків (СНР), прийнятої в усьому світі. На початку 1995 року Міністерство статистики України завершило розроблення національних рахунків України згідно з концепцією, затвердженою ООН у 1993 році.

Роботи з вимірювання обсягу національного виробництва почалися в 30-ті роки XX століття економістом Саймоном Кузнецем у Департаменті торгівлі США.

Перші оцінки національного доходу зробив Кузнець у 1934 році. У цій роботі вперше з’явилися рахунки національного доходу та продукту. Кузнець перерахував рахунки національного доходу США до 1869 року. Вперше доповідь про національний дохід і виробництво за період 1929-1935 було представлено Конгресу США в 1937 році. До цього ніхто не мав детальних уявлень про економічну діяльність країни. Термін «макроекономіка» до 1939 року в друку не вживався. У 1971 році Саймон Кузнець отримав Нобелівську премію.

До 1991 року базовим показником у макроекономічних дослідженнях був валовий національний продукт. ВВП став основним індикатором для сумісності із Системою національних рахунків ООН.